Война в Абхазии 1992-1993

О войнах в Грузии и во всем мире. Армия, военная техника.
  • Реклама

Аватара пользователя

Автор темы
irakly
Админ
Сообщения: 77564
Зарегистрирован: 17 сен 2009, 12:26
Награды: 5
Откуда: Tbilisi
:
Фоторепортер Джентльмен
Благодетель Футболист
Активист
Благодарил (а): 9895
Поблагодарили: 16433
Пол:
Georgia
Контактная информация:

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение irakly » 15 авг 2013, 13:45

phpBB [video]
ძალა ერთობაშია!
Putistan delenda est

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Реклама
Аватара пользователя

Автор темы
irakly
Админ
Сообщения: 77564
Зарегистрирован: 17 сен 2009, 12:26
Награды: 5
Откуда: Tbilisi
:
Фоторепортер Джентльмен
Благодетель Футболист
Активист
Благодарил (а): 9895
Поблагодарили: 16433
Пол:
Georgia
Контактная информация:

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение irakly » 16 авг 2013, 20:03

Пленные абхазы и наемники

Изображение

Изображение
Август 1992 года. Группа абхазских пленных из 36 человек.

Изображение

Изображение
Пленный наемник из Адыгеи Мурад Коцев. Попал в плен к грузинской стороне 27 августа 1992 г.

Изображение
Пленные наемники из Адыгеи. Мурад Коцев, Адам Мами, Адам Богус, Руслан Хабахумов. Попали в плен 27 августа 1992 года

Изображение
Пленный наемник-россиянин.

Изображение
Наемник из Тюменской области на допросе у грузинских военных.

Изображение
Наемник Алексей из города Александровск Ставропольского края в грузинском плену.

Изображение
Пленные абхазские боевики во время процедуры обмена. Гудаута 1992 г.

Изображение
Пленные наемники-россияне.

Изображение

Изображение

Изображение
Пленный наемник из Дагестана Магомед Магомедов.

Изображение
Пленные наемники, по всей видимости с Северного Кавказа. Абхазия 1992 г.

Изображение

http://cyxymu.livejournal.com/1437018.html
ძალა ერთობაშია!
Putistan delenda est

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Sergii
Сообщения: 2
Зарегистрирован: 17 авг 2013, 02:00
Поблагодарили: 1
Ukraine

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Sergii » 17 авг 2013, 03:27

Несколькими сообщениями выше говорилось об участии Украинцев в обороне Сухуми. Я позволю себе процитировать командира украинского отряда БОБРОВИЧА В. О.
Начну с списка Героев
Указ 230 глави Держави Грузії
15 листопада 1993 р. м. Тбілісі
Про нагородження українських воїнів-добровольців державними нагородами Грузинської Республіки.
За виявлену відвагу, мужність і героїзм у захисті територіальної цілісності Грузії нагородити українських
воїнів-добровольців Державними нагородами Грузинської Республіки.
Орденом Вахтанга Горгасала ІІ ступеню:
Романа Галазику - воїна-добровольця (посмертно);
Алексія Довгого - воїна-добровольця (посмертно);
Володимира Крутика - воїна-добровольця (посмертно);
Віктора Нестерчука - воїна-добровольця (посмертно);
Леоніда Ткачука - воїна-добровольця (посмертно).
Орденом Вахтанга Горгасала ІІІ ступеню:
Валерія Бобровича - воїна-добровольця;
Андрія Бабія - воїна-добровольця;
Сергія Гладкевича - воїна-добровольця;
Едуарда Білоуса - воїна-добровольця;
Олега Бенгу -воїна-добровольця;
Сергія Грама - воїна-добровольця;
Володимира Гушля - воїна-добровольця;
Анатолія Єлькіна - воїна-добровольця;
Миколу Карпюка - воїна-добровольця;
Юрія Колесникова - воїна-добровольця;
Василя Кухарчука - воїна-добровольця;
Олега Марчука - воїна-добровольця;
Віктора Мовчуна - воїна-добровольця;
Ігоря Мазура - воїна-добровольця;
Миколу Поліщука - воїна-добровольця;
Сергія Жолудя -воїна-добровольця;
Андрія Слухняна - воїна-добровольця;
Руслана Сугаченка - воїна-добровольця;
Андрія Тиму - воїна-добровольця;
Ігоря Ткачука - воїна-добровольця;
Ігоря Шипшину - воїна-добровольця;
Віктора Харченка - воїна-добровольця.
Е. Шеварднадзе

Батальйон, куди нас привезли, розмістився на території пансіонату Сіноп на околиці Сухумі. Наступного
дня отримали зброю.
На базі, де нас розмістили, мене найбільше здивувала цілковита відсутність караульної служби. І це за того,
що тут же були склади з артилерійськими снарядами. Ситуація ускладнювалась тим, що навколо нашого
розташування стояли пятиповерхівки, в яких жило переважно російське населення. Що саме по собі
створювало сприятливий рунт для роботи пятої колони. Тож на пости довелося розставляти своїх людей.
Удень біля воріт, вночі - подвійний пост біля складів із боєприпасами.
Першої ж ночі мене розбудив постріл, за яким почулися божевільні вигуки: Убили, убили! Прихопивши
зброю, я вискочив назовні. Стискаючи в руках автомат, поблизу КПП стояв вартовий Шаміль. Він був блідий і
весь тіпався.
За два метри від нього на землі лежав грузин. Незабаром підбіг поручник Байда з двома стрільцями. Я
нахилився над грузином: на його щастя, рана не була серйозною - куля зачепила тільки ліве плече.
Переляканий Шаміль (ще б пак - уперше стріляв у живу людину) доповів:
-Стою на посту. Він іде. Кричу: Стій! Пароль! А він добре напідпитку. Я тебе дам сечас парол. Я тут десят
лет хаджу, нікто парол не спрашівал. Вот счас табе уші надеру! Ну я й стрельнув.
Вартового на посту замінили, грузину надали першу медичну допомогу - через характер поранення він
другої й не потребував. Мені ж треба було доповісти командирові батальйону. Йдучи до нього, я, відверто
кажучи, хвилювався. Що не кажи, міжнародний скандал - союзника підстрелили.
У кімнаті на ліжку сидів батоно Вахо, наш комбат, і задумливо чухав живіт. (Під час боїв за Шрому комбат
Вахтанг Кілаурідзе під кулеметним вогнем самотужки виніс із бою двох своїх поранених бійців).
-Сотнику, що там за галас?
-Та розумієте, пане комбат, мій вартовий підстрелив вашого хлопця. Той не хотів говорити пароль.
-Що, убив, чи як?
-Та ні, лише подряпав, куля пройшла по дотичній.
-Шкода. Якби убив, могли б дисципліну підтягнути. А то лазять пяні по ночах без діла.
Вахо підвівся, підійшов до столу, налив дві чарки коньяку:
-А взагалі, сотнику, давай випємо за маму мого солдата. За те, що не доведеться їй плакати за свого сина, і
за маму твого стрільця, що не навчила його влучно стріляти!
-Ну, щодо влучності стріляти, то це мені мінус, - мовив я, перехиляючи чарку.
Наступної ночі історія продовжилась. Близько першої ночі я почув якійсь галас поблизу КПП. Швиденько
підбіг. З одного боку шлагбаума стояв мій вартовий, ройовий Рута. З другого боку - лейтенант Тітілебі. Він
кричав:
-Падажді! Не стріляй! Сейчас вспомню. Вах! Как же ето будет по рускі? Как же он називається? А, вспомніл!
Лошад паласатий.
Я все зрозумів. Тієї ночі пароль був Зебра, а оскільки ми не володіли картлі, а грузини - українською, це
вносило деякі непорозуміння в стосунки, бо спілкуватись доводилося мовою окупанта. До речі, нічні вештання
наших союзників після цього припинились.
За кілька днів нас підняли по тривозі й перекинули в район сухумського маяка й радіолокаційної станції, де
очікувалось вторгнення російського морського десанту. Як морський офіцер, я уявляв собі, що це таке. Кораблі
завжди прикривають десант гарматами головного калібру. Якщо такий залп накриє піхоту, то від неї
залишиться тільки місиво з крові, залишків обмундирування та прибережної гальки. А відповісти, крім як
спареною 23-мм зушкою, ми не могли, бо жодної серйозної зброї ми не мали. Залишався єдиний вихід:
закопатись якнайглибше в землю, підпустити десант аж до узбережної лінії, сподіваючись, що він прикриє нас
від артобстрілу кораблів.
Усі отримали завдання, й інженерні роботи закипіли. Я пішов знайомитися з сусідами праворуч. Це був
невеличкий грузинський підрозділ, чоловік із 10 - 12, але їх прикривала добре замаскована Шилка.
Цього дня висадки десанту не було. Назавтра на рейді зявився російський катер. Явно промацуючи нашу
оборону, почав обстріл нашого узбережжя. Бив навмання, але, враховуючи, що робилося це з носової
автоматичної гармати, приємного було мало. Не маючи опору, знахабнів і підійшов зовсім близько до берега.
Вогонь став прицільним. Тут вже стало не до жартів. Петляючи між стовпами піску та гальки, піднятими
вибухами снарядів, я підбіг до Шилки. Відхекавшись, постукав прикладом по броні. З люка висунувся
грузинський офіцер.
-Чому не стріляєте, чому не потопите цю консервну бляшанку? Ви що, хочете, щоб він створив тут місячний
ландшафт?!
-Не можемо, катер російський, а ми офіційно з Росією не воюємо. Тільки за прямою вказівкою командуючого
корпусом.
Наша 23-мм зушка стояла на старенькому ЗІЛі, який дотягнув її на собі до будівлі РЛС і здох - сів
акумулятор. Але справу, в будь який спосіб, все одно треба було вирішувати. Катер підійшов метрів на 400 -
500 і гамселив на всю котушку. Я вліз у кабіну, поставив перемикач коробки передач у нейтральне положення
і, щойно катер розвернувся до нас бортом, хлопці виштовхнули машину з-за будівлі. На наше щастя, перша ж
черга прийшлася по рульовій рубці та кормі. На катері щось запалало. Туди кинулися матроси, але були
зметені автоматно-кулеметним вогнем з берега.
Підбадьорені нашим успіхом, стріляли всі, навіть сторож маяка зі своєї старої дубельтівки 16-го калібру.
Потрапивши під такий шалений обстріл, моторний човен, який намагався прийти на допомогу палаючому
катеру, за кілька секунд затонув. Катер намагався вийти із зони обстрілу, але кілька снарядів зушки, пущених
під корму, пошкодили кермо. Катер почав циркулювати колами і, отримавши чергову порцію снарядів у борт
нижче ватерлінії, завалився на лівий борт і затонув. За кілька хвилин на воді залишилась лише пляма солярки
та плавало якесь сміття. У бінокль я розгледів два рятувальні пояси, але людей видно не було.
Так закінчилася перша морська баталія УНСО. До речі, десант у тому місці так і не висадився. Росіяни
висадилися наступного дня поблизу Очамчірі. Приблизно 600 десантників прорвали оборону та спромоглися
доставити в Ткварчельський анклав боєприпаси, медикаменти та живлення для радіостанцій. Після цієї
операції вони розбилися на дрібні групи й подались у гори, де їх мали евакуювати гвинтокрилами. Під час боїв
приблизно половину з них знищили грузинські війська. Всі вони були росіяни, добре озброєні - кожен мав
автомат із підствольним гранатометом. Для порівняння - в нас не було жодного підствольника. Підствольні
гранатомети значно підвищували боєздатність цього десанту. Однозарядний підствольний гранатомет ГП-25
калібру 40 мм - грізна й зручна зброя. Сконструйований В. Телешем та прийнятий на озброєння в 1981 році, він
призначався для комплексного використання разом із автоматом Калашникова. Прицільна дальність стрільби -
400 м, радіус ураження уламками гранати - 7 м. У руках досвідченого бійця - грізна зброя, як у лісі, так і на
відкритій місцевості.
Крім того всі десантники мали кевларові бронежилети. Кевларове захисне спорядження - дуже легке,
зроблене на основі поліаміду (фіброволокна). Розроблено його військовим хіміком із американської фірми
Дюпон Стефанією Куолік. Кевлар упятеро міцніший за сталь. Бронежилети та шоломи, зроблені з цього
матеріалу, непогано захищають від куль пістолетів та пістолет-кулеметів, але малоефективні в разі влучання
автоматних або гвинтівкових куль.
Якщо судити з їхньої бойової підготовки, я гадаю, це був підрозділ морської піхоти.


Через два дні з морського узбережжя нас перекинули в гори. Наше бойове завдання змінилося.
Знищення дрібних диверсійних груп противника, захоплення населених
пунктів - ці дії мали швидше оперативний характер, ніж загальновійськовий. У такій війні (без флангів)
ситуація змінюється дуже швидко, в умовах постійних наступів-відступів нам часто доводилося брати участь у
бойових діях разом із загальновійськовими підрозділами грузинської армії. Для нас у цьому була певна
складність, бо ми не мали важкого піхотного озброєння. Часто доводилося розживатись цим на місці подій.

Бой за Шрому

Дорога прострілювалася важкими кулеметами. Росіяни квапливо перетягували вогневі засоби з інших
ділянок. Зявилися перші поранені. Поранили першого й другого номерів нашого кулемета. Їх відправили в тил.
Серед союзників було кілька вбитих. Аби виправити становище, комбат наказав: УНСО, вперед!
У нас була можливість прорватись через обстрілювану ділянку дороги, але це призвело б до значних втрат.
Після тривалої суперечки сотнику вдалося переконати союзників у доцільності нашого плану. Після того, як ми
отримали свободу дій, загін лісом обминув Шрому.
Ми вийшли до урвища висотою метрів 200. Ані росіяни, ані грузини не могли собі уявити, що тут може
спуститися непомітно більш-менш значний підрозділ, тим паче спустити боєприпаси й інше військове
обладнання, тож якогось серйозного спостереження за цією ділянкою не велось. На мотузках спустилися вниз
самі та спустили озброєння й боєприпаси. Було ще темно, тож зробити це було нелегко, але, на щастя,
обійшлося без жертв. Внизу ми опинилися на відстані 40 - 50 метрів від російських окопів. Заборонено було
палити й розмовляти.
У горах світанок настає зненацька, немов хтось крутить ручку реостата. О 5 годині 10 хвилин сонце
визирнуло з-за гір і залило все навкруги своїм світлом. У той самий час пролунала команда: Гранатами вогонь!
Даремно навіть намагатися змалювати картину майже одночасного вибуху 46 гранат Ф-1 (довідка: граната
Ф-1 теоретично дає розлітання осколків до 200 метрів, практично - на відстані 50 - 60 метрів змітає все живе).
Це треба бачити. Повір на слово, читачу, видовище вражаюче. Ані до, ані після цього я нічого подібного в
житті не бачив.
Ще не встигли впасти підняті вибухами пил та земля, як пролунала команда: Вперед! Майже не
пригинаючись, із вигуком Слава! загін рвонув уперед. Автоматно-кулеметне стрекотання, вибухи ручних
гранат, і над усім цим посилене луною в горах - Слава! Слава! Слава!
Росіяни розгубилися, почали тікати. Ми пройшлися містом, наче розпечена праска. Вриваючись до будинків,
бачили покинуті на підлозі блазенські козацькі нагайки, намилені пензлики для гоління, а в одній із кімнат
знайшли - свята святих для москаля - недопиту пляшку горілки. Свідчення панічної втечі.
Діставшись центру міста, ми з сотником піднялись на горище триповерхової школи.
Звідти було видно дорогу на Новий Афон, по якій панічно відкочувались росіяни. Дорога була забита
піхотою, легковиками та вантажівками, серед яких виділявся червоний Ікарус. Якби в цей час ударила
грузинська артилерія, розгром був би повний. Але вразило мене не те, що мовчали грузинські гармати, а
кількість відступаючих, - їх було не менше 600 чоловік. Згодом, уже в шпиталі в Тбілісі, сотник зізнався:
-Якби я знав чисельність гарнізону Шроми, то навряд чи наважився б атакувати місто з півсотнею стрільців.
Отже, й погана розвідка інколи приносить користь.
Вранці на другому кінці села зявився російський танк. Ховаючись за хатами, він повів прицільний обстріл
наших становищ, також підтягнули батарею ротних мінометів, і під їхнім прикриттям москалі почали наступ.
Атаки йшли одна за одною, як хвилі прибою, й так само розбиваючись об нашу оборону, відкочувалися назад.
У мене була можливість ще раз пересвідчитись у тому, що в росіян немає ні краплі жалю навіть до своїх
власних солдатів. Капловухих кацапчат їхні ж командири гнали просто на наші кулемети вмирати за родіну,
хоч я переконаний, що більшість із цих хлопчиків навіть не знайшли б на карті, де та Абхазія. Тож нам і поготів
розраховувати на дотримання ними женевських конвенцій не випадало. Тим паче, вони нам постійно кричали:
Хохлы, в плен не сдавайтесь, мы с вас с живых шкуру драть будем! Нам нічого не залишалось, як повірити й
не здаватись.
Найбільше нам набридала батарея ротних мінометів. Росіяни розмістили їх за триповерховим будинком
школи так, що ми своїми РПГ-7В ніяк не могли їх дістати. Допоміг випадок, точніше, збіг обставин. На
протилежному від наших укріплень боці, прикриваючись будинками, маневрував танк Т-80. Він досить
дошкульно обстрілював нашу оборону. На другий день поручник Байда засік російські переговори. Якийсь
капітан, чи то Лісовий, чи то Лісіцин, істерично волав на весь ефір: Я відмовляюсь атакувати втретє. Це не
грузини, це або українці, або якісь найманці з Західної Європи.
Ми засікли хвилю. Наступного дня, зясувавши квадрат, з якого били російські міномети, сотник Устим
вийшов в ефір російською мовою, й від імені капітана Лісового почав кричати, що у квадрат 14 (розташування
російської мінометної батареї) прорвались українські автоматники. Треба негайно накрити їх вогнем. Наш
старий знайомий, танк Т-80, зреагував миттєво: розвернув башту і врізав по своїх мінометах. Їхній вогонь
відразу ж вщух, а ефір загус від російського мата. Танкістів крили вздовж і впоперек. Явно розгубившись, вони
підставили свій бік, а наші хлопці, під керівництвом ройового Рути, першим же пострілом з ПТУРса підпалили
цю обридлу залізну коробку. Горіла вона як сніп соломи. Ніколи раніше не міг собі навіть уявити, що залізяка
може так палати.
На третій день боїв за Шрому ситуація значно погіршилась.
Тут, на місці, ми повністю втратили бойову ініціативу. Будь-який застій у військовій справі веде до поразки. Без
руху вперед воїн швидко деградує. Основою ефективності дій із переважаючими силами ворога є вогонь та
маневр. Ні того, ні іншого в нас не було.
У вуличних боях наша перевага в артилерії зводилася до нуля. Ми могли потрапити під удар власного
артвогню. На відміну від нас, росіяни активно використовували міномети, яких у нас не було жодного. Крім
того, закінчувалися боєприпаси, не було води.
Становище ускладнювала вкрита лісом гора в нашому тилу. Після панічної втечі ахалцизького батальйону
росіяни могли по ній вийти до нас у тил. Мінувати? Ви не повірите, будете сміятись: протипіхотна міна була в
нас лише одна. Але як людина військова, я знав, що не завжди треба ставити суцільні мінні поля, щоб
блокувати дорогу або якусь площину. Досить переконати противника, що їх там поставлено. Мало знайдеться
охочих перевіряти це на собі.

Мене й усіх наших поранених допомогли винести з бою грузинські солдати. Евакуація проводилась під
щільним мінометним вогнем. Схил гори, по якому виносили поранених, проглядався з російського боку. Коли
вони нас помічали, то відкривали сильний мінометно-кулеметний вогонь. Враховуючи, що більшість наших
було поранено в ноги, справи були кепські. Неоціниму допомогу нам надали грузини, по два-три рази вони
поверталися під вогнем назад, щоб винести всіх поранених.
Трьох військовиків із загону майора Кілаурідзе під час порятунку життя українців було серйозно поранено.

Полная версия воспоминаний можно прочитать в книге "Щоденник сотника Устима" автор книги Валерій Бобрович.

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Bergmann
Модератор
Сообщения: 50928
Зарегистрирован: 20 сен 2009, 23:20
Награды: 5
Откуда: Российская Федерация, западный спиральный рукав Галактики Млечный путь
:
Юморист Фоторепортер
Благодетель Активист
Шедеврал
Благодарил (а): 2933
Поблагодарили: 5699
Пол:
Georgia
Контактная информация:

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Bergmann » 17 авг 2013, 07:11

-Сотнику, що там за галас?
-Та розумієте, пане комбат, мій вартовий підстрелив вашого хлопця. Той не хотів говорити пароль.
-Що, убив, чи як?
-Та ні, лише подряпав, куля пройшла по дотичній.
-Шкода. Якби убив, могли б дисципліну підтягнути. А то лазять пяні по ночах без діла.
Прям анекдот. :-)
მომავალ წელს - სოხუმში!
Если я пойду и долиною смертной тени, не убоюсь зла, потому что Ты со мной.
Изображение

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Sergii
Сообщения: 2
Зарегистрирован: 17 авг 2013, 02:00
Поблагодарили: 1
Ukraine

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Sergii » 17 авг 2013, 12:43

Не для кого не секрет что с дисциплиной были проблемы.
Даже один российски генерал говорил про войну в Абхазии что если б у Грузин била бы дисциплина на уровне то они были бы непобедимые.

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Nikols
Модератор
Сообщения: 34242
Зарегистрирован: 17 сен 2009, 17:43
Награды: 2
Откуда: Faina Ukraina
:
Джентльмен Активист
Благодарил (а): 4459
Поблагодарили: 6153
Пол:
Ukraine

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Nikols » 17 авг 2013, 16:26

Пленные граждане России - это нацики или сепаратисты?
http://russiakills.com/ - Хронология военных преступлений России в Украине.

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Хоттабыч
Сообщения: 7612
Зарегистрирован: 04 окт 2010, 18:42
Награды: 3
Откуда: Санкт-Петербург, но в основном из Гондураса
:
Фоторепортер Джентльмен
Активист
Благодарил (а): 792
Поблагодарили: 987
Пол:
Russia

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Хоттабыч » 17 авг 2013, 17:21

Nikols писал(а):Пленные граждане России - это нацики или сепаратисты?


Нацики, помогающие сепаратистам. А ещё преступники, ибо наёмничество это статья УК
V8 – еще одно доказательство того, что Господь любит нас и хочет, чтобы мы были счастливы
Моя фамилия Джинчарадзе. Так muslin сказал, а он врать не будет, он военный, он лётчик.
А зовут меня Мирза. Так Лука сказал. Он тоже военный.

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Nikols
Модератор
Сообщения: 34242
Зарегистрирован: 17 сен 2009, 17:43
Награды: 2
Откуда: Faina Ukraina
:
Джентльмен Активист
Благодарил (а): 4459
Поблагодарили: 6153
Пол:
Ukraine

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Nikols » 17 авг 2013, 20:00

Аудитор, квиты? или Вы считаете иначе?
http://russiakills.com/ - Хронология военных преступлений России в Украине.

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

ПРИШЕЛЕЦ
Сообщения: 11222
Зарегистрирован: 23 апр 2013, 00:56
Награды: 2
Благодарил (а): 2542
Поблагодарили: 1767
Пол:
Ukraine

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение ПРИШЕЛЕЦ » 28 авг 2013, 11:03

Bergmann писал(а):-Сотнику, що там за галас?
-Та розумієте, пане комбат, мій вартовий підстрелив вашого хлопця. Той не хотів говорити пароль.
-Що, убив, чи як?
-Та ні, лише подряпав, куля пройшла по дотичній.
-Шкода. Якби убив, могли б дисципліну підтягнути. А то лазять пяні по ночах без діла.

Прям анекдот. :-)



Бобрович В.О. - живая легенда..!

http://www.lib.ru/MEMUARY/CHECHILO/zadworki.txt
Москва для крымских татар тоже сакральное место, там плеть хана висела !

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост

Аватара пользователя

Ariston
Сообщения: 7315
Зарегистрирован: 29 май 2013, 22:06
Предупреждения: 1
Награды: 2
1
Благодарил (а): 205
Поблагодарили: 281
Great Britain

Re: Война в Абхазии 1992-1993

Сообщение Ariston » 28 авг 2013, 20:09

Греческий док.фильм посвященный 20 летию со дня вывоза греков с Абхазии в Грецию которые там остались до последнего, августа 1993. Операция называлась "Золотое Руно". Греческим правительством в Абхазию был прислан корабль с гуманитарной помощью грузинам и на 20:25 минуте видно как ее выгружают с корабля на котором и вывезли греков Абхазии. :mi_ga_et:

phpBB [video]

Ссылка:
Скрыть ссылки на пост
Показать ссылки на пост


Вернуться в «Военный форум»



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость