dvl писал(а): ↑

06 май 2020, 00:27

В итоге, с каждого заробитчанина правительство Шмыгаля будет иметь 180-200 евро в месяц.

А еще приток валюты а страну в виде переводов, а еще минус пособия по безработице, снятие социальной напряженности. Не то что ваш Мишустин - спрятался на больничку, пока держава в полной ж. )))
Хотя, запамятовал, - есть же еще и Сцарь в бункере - авось, отвалит пиплу по ляму каждому, на наваристые щи эпохи пандемии.

Украинцы, если чо обращайтесь, россияне - самые иксперды в украинской политике и в делах всех соседей по периметру.
Хлебом не корми, дайте только в украинских темах попастись.

Уже тогда знали.

18 век. Украина . Подолье . Бытовые предметы.

Музей Винницы .

Самое красивое небо это в Киеве . Оно бывает очень разное . Но всегда красивое.

Сегодня . Фото И. Геращенко .

Олег Ляшко
1 год ·
Народився син! Дякую Богу і дружині за найбільше щастя на світі! Щиро дякую нашим найкращим медпрацівникам пологового будинку.

"Сьогодні Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій

Комуністичний режим знищив мільйони наших співвітчизників та представників інших націй задовго до того, як свою злочинну діяльність розпочали нацисти. Зараз війну проти України ведуть ідейні нащадки російських більшовиків. Путінська Росія несе відповідальність не лише за власні злочини, вона несе відповідальність за злочини тієї держави, спадкоємцем якої себе проголосила."


Річниця повстання у Кенгірському концтаборі (1954 р.)

На Великдень 1954 року, 15 травня, колону жінок вели з нічної зміни на цегельному заводі в зону. Назустріч їм ішла на роботу чоловіча. Хлопці привіталися: "Христос воскрес!", дівчата відповіли: "Воістину воскрес!" У жіночій, і в чоловічій зоні були переважно українці.

Конвоїр Калімулін полоснув автоматною чергою по чоловічій колоні — 13 в'язнів було вбито відразу, п'ятеро з 33 поранених померли потім у лікарні. Звістка про цей випадок збурила концтабір і стала початком масштабного повстання.

16 травня 1954 р. у Кенгірі було оголошено страйк. На роботу не вийшов ніхто.

І хоч, як згадувала політрепресована Р. Тамарина: "Для кримінальників, які вважали себе великими патріотами, політв’язні були "фашистами", і начальство охоче нацьковувало їх на політичних. Це була свідома політика ГУЛАГу, щоб створити привід для жорстокої розправи з політичними". Після розмови з повстанцями "побутовики" відмовилися допомагати табірній адміністрації розправлятися з політв'язнями.

25 червня біля Кенгірського табору було зосереджено п’ять танків Т-34, літаки, три пожежні машини з брандсбойтами, 98 службових псів із провідниками і дві дивізії воєнізованої охорони кількістю 16 000 осіб.

26-го червня, на світанку о 4-ій годині снайпери знищили всіх вартових на барикадах. В атаку пішли автоматники...

"Тридцятьчетвірки" не лише на подвір’ї, але й у бараках давили людей, часом буксуючи серед тіл. Гурт дівчат (українки та прибалтійки) узялися за руки і перегородили дорогу танкам, сподіваючись, що ті зупиняться. Танк не зупинився, а людські нутрощі ще довго теліпалися на закривавлених гусеницях...

Кров усюди — у бараках, на доріжках, у квітниках, трупи згортали бульдозером. "Солдати зганяють недобитих за зону. Потім у зону заїжджають вантажні машини, і солдати як попало кидають у кузови мертвих, а ще недобитих проколюють штиками і везуть в уже заздалегідь викопані глибокі ями. І все це — на наших очах, з презирством дивлячись на нас. І раптом — дощ, злива, яка рідко буває у цих краях. Саме небо заплакало над цими нещасними, над цією страшною трагедією. Калюжі крові, що навіть проливний дощ не зміг їх змити, ще довго зеленими плямами нагадували про тих, хто тут, на цьому клаптику чужої землі, скінчив своє життя..."

У повстанні брало участь близько 8 000 ув'язнених, більшість із них — засуджені по політичних статтях українці (також росіяни, прибалти, євреї та інші); всього в Степовому таборі було українців 46% — 9 596 чоловік, серед яких було багато колишніх членів ОУН і бійців УПА та прибалтійських "лісових братів". Було вбито близько 1000 в’язнів (з них 560 дівчат). Майже 2000 отримали поранення.

Пізніше всіх учасників Кенгірського повстання, які залишилися живими, змусили дати підписку про нерозголошення інформації стосовно тих подій. У 1956 р. очевидець Кенгіра лікар-угорець Ференц Варконі потрапив на Захід і першим розповів світові про повстання.

http://www.memory.gov.ua/…/do-60-ti-lit ... skogo-povs…

Сегодня, 10 лет назад.

Reno писал(а): ↑

17 май 2020, 23:41

Сегодня, 10 лет назад.

Вашему то что, мужик здоровый, а вот Мишутку могло задавить.