"Переселення в «країну крові»

Переселення українських козаків на Кубань було гріховним від самого початку. По-перше, Чорноморське козацьке військо — хай і під тиском несприятливих обставин — але залишало свій народ сам на сам із неймовірно жорстоким, підступним і безоглядним московським завойовником, залишало на неминучу розправу; по-друге, українське козацтво переселялося на землі, які впродовж століть і тисячоліть належали іншим народам.

Так, ці землі на початку 90-х років XVIII ст. стали безлюдними. Стали безлюдними внаслідок політики випаленої землі царського уряду. Ногайські татари, які кочували на цих землях, були майже вщент винищені російськими військами під керівництвом Олександра Суворова. За свідченням Суворова, рубка татар була «жахливою». У вирішальній битві було вбито їхнього найголовнішого поводиря — кунакайського мурзу. «Татари були загнані у багнисту річку і, не бачачи порятунку, в припадку безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят» 1. Решта ногайських татар була виселена росіянами на Південний Урал. Хтось врятувався, втікши за р. Кубань, до Оттоманської імперії.

І українські козаки-чорноморці повинні були закріпити російську перемогу, обжити випалені Олександром Суворовим землі, «захистити» їх, як казала цариця Катерина II, від «закубанських народів», яким ця земля, власне, і належала. Так що, переселення чорноморських козаків з України мало не тільки характер втечі від обов'язку захищати свій народ, а й всі ознаки хрестового походу, адже козацькі шаблі були спрямовані на народи, які вірили, бачте, «не в того Бога».
http://dobrovol.org/toread/37/